Feb 12, 2024
У новому інтерв'ю глава Resilience Entertainment – Ігор Голубчик відповів на всі гострі питання
З початком повномасштабного вторгнення рф в України багато українських музикантів виступають за кордоном, не лише розважаючи тамтешню діаспору, а й збираючи чималі суми на потреби ЗСУ.
Mind поспілкувався з одним з організаторів таких турів, Ігорем Голубчиком.
Його концертна агенція Resilience Entertainment, що базується у Чикаго, організовує концерти (зокрема благодійні) для понад 40 гуртів з України.
За останні 24 роки вони організували та провели понад 1000 концертів українських артистів у Північній Америці. Серед них – Verka Serduchka, Monatik, Бумбокс, The Hardkiss, Сергій Бабкін, Тіна Кароль, Shumei, Kola, Jerry Heil, Alyona Alyona, Kalush Orchestra, Onuka, Друга Ріка, Latexfauna і не тільки.
Голубчик розповів про те, як і коли народилася ідея створення агенції, про конкуренцію і співпрацю з росіянами, чому з духом єдності й донатами із середини 2023 року стало відчутно складніше, скільки коштує організувати тур перспективному артистові, а також поділився кількома факапами за період своєї роботи в індустрії розваг.
– Як і коли народилася ідея створення Resilience Entertainment? Чому вибрали цю нішу?
– Це склалося органічно. З юнацтва я працював в індустрії розваг, ще у школі став діджеєм і влаштовував вечірки, потім потрапив на радіо, а згодом відкрив сайт новин (де ми вже 2000 року продавали перші електронні квитки на концерти). Пізніше з'явилися свої радіо, газети, журнали, заходи та концерти. Звичайно, тоді моє основне бажання було просто робити позитивні речі, нести добро й гарний настрій. Але все виявилося не так просто, тож були помилки й невдачі, експерименти, вдалі та невдалі проєкти за багато років. Загалом хоч і з синцями, але досягав хороших результатів. Відтоді моє життя завжди наповнене яскравими історіями, пригодами, знайомствами та дружбою із цікавими, талановитими та незвичайними людьми.
Однак наївне бажання «робити всім добре, і, значить, все буде добре» змінилося на усвідомлення, що так не буває, бо завжди знайдуться люди, які стануть на шляху, підведуть, зрадять, знайдуть причини бути проти тебе, тому треба фокусуватися на тому, що робиш, і на тих людях, кому це приносить радість.
Шоу-бізнес, хоч і виглядає гламурно, сповнений важкої роботи, неймовірного стресу, емоційних гойдалок і постійного подолання перешкод.
Десь у 2016 або 2017 році, після виснажливого туру (як фізично, так і психологічно – артисти бувають різні), повернувшись додому, прямо з аеропорту поїхав у тату салон і набив на руці слово «Resilience». Перекласти можна, як стійкість, але зміст цього слова перекладається саме як здатність протистояти негараздам та оговтатися від важких життєвих подій. Для себе я це позначив як психологічний якір нагадування, що все можна подолати й вистояти. Тоді я подумав, що добре було б назвати так нашу компанію. І коли під час пандемії все зупинилося і настав найскладніший момент для індустрії, ми зробили ребрендинг і поміняли назву саме на Resilience Entertainment Group. Це було за рік до початку великої війни.
– Скільки людей у команді та які це позиції?
– У нашій компанії зараз 12 людей. Це менеджери: PR, SMM і digital-фахівці, тур-менеджери, продакшн-менеджери, дизайнер.
– Що було найважчим і найцікавішим, коли ви лише починали цей бізнес?
– У моєму випадку, адже я починав у дуже молодому віці, мені було нестрашно та неважко, хіба що бентежно: зберемо чи не зберемо людей, наприклад. У такому віці я не розумів усієї тяжкості відповідальності, зокрема фінансової. Я просто вірив у свої сили, і навряд чи тоді це можна було назвати бізнесом. Зараз ми прораховуємо кроки й ретельно плануємо, базуючись на досвіді та згадуючи деякі свої рішення двадцятирічної давності.
– У медіа йдеться про те, що зараз ви в ІТ та водночас організовуєте тури українських (і не тільки) артистів Америкою. Що приносить більше прибутку – ІТ чи музична тема?
– IT я займаюся приблизно стільки ж років, скільки й шоубізнесом, тож це як мінімум половина моїх ресурсів і часу.
– Якою є конкуренція в ніші організації турів для артистів у США? Скільки зараз гравців на цьому ринку в Північній Америці?
– У будь-якій сфері є конкуренція. Це добре. Якщо говорити про саме нашу спеціалізацію, то це, напевно, з десяток різних невеликих промоутерських компаній або окремих осіб. Хтось робить більше, хтось менше, хтось кращий, хтось гірший. Часто бувають «одноразові» організатори.
– За якими критеріями ви відбираєте, яким музикантам робитимете тур? І розкажіть докладніше як про бізнесову складову (наскільки впізнаваним має бути артист і як ви вимірюєте цю успішність), так і про етичну – чи мусить артист мати чітку громадянську позицію тощо?
– Відверто кажучи, критерії змінювалися й змінюються періодично. Наприклад, якщо колись давно, на початку шляху, я міг хапатися за будь-яку можливість і ризикувати, то останні 15 років ми плануємо і прораховуємо бізнес-складову, наскільки рентабельно везти той чи інший гурт, артиста, куди саме, якими містами, коли краще це робити тощо. Зрозуміло, ми намагалися вибирати максимально популярних артистів. Разом із тим треба сказати, що це дуже непередбачувана індустрія, де якийсь вчинок чи подія, пов'язана з артистами, або навіть погодні умови можуть вплинути на результати. Періодично навіть ми, враховуючи наш досвід, плануємо одне, а виходить інше.
До того ж у публіки від кохання до ненависті до музикантів, чи навпаки – один крок.
З початком великої війни в Україні ми приєдналися до «культурного фронту» і почали возити, зокрема, і молодих артистів-початківців. Ми стали робити набагато більше міст і працювати навіть там, де на концерт можуть зібратися всього 200–300 людей. Робимо ми це з багатьох причин.
По-перше, наше завдання – постійно тримати Україну на порядку денному, допомагати просуванню української культури в Америці. По-друге, підтримувати дух єдності в українській діаспорі й артистів у їхній справі. І по-третє, це пряма допомога і донати як для ЗСУ, так і для гуманітарних і медичних потреб.
З 2022-го до середини 2023 року в нас це виходило краще, ніж зараз.
Відверто кажучи, дух єдності та донати вичерпуються, як би ми не працювали. Це не означає, що ми зупинимося, але стало відчутно складніше. Діаспора тут, як і суспільство в самій Україні, наскільки я бачу принаймні, перейшли на внутрішню гризню та конфлікти. Це сумно.
Адже це те, чого домагається ворог та агресор. Але ми продовжуватимемо робити все, що в наших силах, щоб підтримувати Україну. У сьогоднішніх умовах чітка й тверда громадянська позиція відіграє дуже важливу роль.
– З ким ви ніколи не співпрацюватимете з музикантів? Хто вже від вас почув відмову й чому?
– Була буквально пара-трійка артистів, з якими ми не працюємо з якихось особистих міркувань через минулий робочий досвід. Це пов'язано або з непорядністю, або з особистою ворожістю, або й тим та іншим. Так буває, бо це життя, і люди різні. Я не буду називати імен...
Впевнений, є хтось, кому ми теж не сподобалися колись. Також зрозуміло, що після лютого 2022 року десятки артистів, на жаль, стали на «темний бік», відверто підтримуючи війну або відмовчуючись.
Так, ми колись працювали та дружили з людьми, яким зараз не подамо руки. Цього можна соромиться зараз, але краще це не видаляти чи ховати, а прийняти і йти вперед.
– Крім організації концертів українських виконавців, у вашому інстаграмі є анонси виступів Земфіри, Лії Ахеджакової та Лайми Вайкуле. З одного боку, Земфіра під час своїх концертів виголошувала антивоєнні промови, засуджуючи росію після початку повномасштабного вторгнення. А з іншого – ми пам'ятаємо, як ще до повномасштабної війни, у 2016 році, вона зневажливо попросила українських фанів «не підставляти її» та прибрати українські прапори. До того ж Земфіра доволі довгий час дружила з ідеологом рашизму Володимиром Мединським. Тобто так звані російські ліберали дуже часто виявляються лицемірами, оскільки вони все одно вважають нас «меншими братами». Тут пасує слово російською «снисходительный», тобто зневажливо пихатий. Що думаєте про все це? Про термін «хороший русский» і кенселінг зокрема.
– Це дуже гарне та важливе запитання.
Росія – страшна країна як до 2014 року, так і зараз. Влада та система жахливі. Пропаганда – страшна річ. Народ давно й безповоротно одурманений. Це все так. Є величезна кількість людей, які незгодні із цим і покинули країну. Звичайні люди. Їх не можна гнобити. І є окремі відомі люди, лідери думок, які твердо виступають проти, яких влада боїться і переслідує. Хтось із цих людей поїхав, хтось ні.
На мою думку, не варто когось судити, навіть якщо вони не поїхали, бо ми не знаємо всього. Я знаю подробиці деяких людей, тому точно їх не можна за це судити. Також не можна судити за те, хто з ким колись товаришував, я знаю це по собі. Є артисти, з якими ми роками працювали та дружили, і кому я після 24 лютого 2022 року більше руки не подам. Кожний окремий випадок слід розглядати індивідуально.
Ви бачите картинку з одного ракурсу. Наприклад, артист на сцені каже: «Не підставляйте мене» – і прибирає прапор, але ви не бачите, що за лаштунками стоять ФСБ і стежать за кожним словом і дією.
Ви згадали Лію Ахеджакову. Їй 85 років, вона твердо висловилася проти війни та за Україну, її викинули з театру й почали переслідувати. Зараз вона дає спектаклі в Європі та Америці, вона підтримує нас, а ми її.
Лайма Вайкуле з перших днів війни активно та твердо виступає за Україну. Є ще «Би-2», Oxxymiron, «Сплін», Noize MC, Борис Гребенщиков, Алла Пугачова, Максим Галкін, Борис Акунін, Артур Смольянінов та багато інших. Усі вони твердо виступають проти війни та за Україну. Їх усіх переслідує російський режим, і ми знаємо також, що до них намагаються дістатися й за межами росії (згадайте недавню історію з арештом «Би-2» у Таїланді).
На концерт Земфіри до Нью-Йорку люди їдуть із Києва. Тож не можна судити за паспортом чи мовою. Краще судити за словами та вчинками сьогодні. Мені неприємний термін «перевзувся». Думаю, що ті, хто його кидає ліворуч і праворуч, роблять це не від великого розуму. Якщо змінилися вступні, надійшла нова інформація, якщо ти прозрів і змінив думку – це добре й правильно. Так роблять розумні люди. Ми працювали, працюємо та працюватимемо з гідними людьми, не дискримінуючи за національністю чи місцем народження.
Зараз багато хейту та кенселінгу. Таким є сучасний світ, помножений на соцмережі й технології. Ви – людина, індивідуум зі своєю головою та свободою думки чи частина каламутної біомаси?
Я бачу, скільки зараз хейту між самими українцями в соцмережах. З'ясовують між собою, хто більше патріот, хто більший українець. Ненависть. Усе це лише на руку ворогу. Це не наближає перемогу.
Мені пишуть у соцмережах: «Та ти ватний москаль, ти раніше возив росіян, ти працюєш із росіянами, ти перевзувся, ми ніколи не підемо на концерт цього артиста тільки тому, що це ти робиш. Ось ми – справжні патріоти України з Тернополя». Щоправда, давним-давно в Чикаго чи Торонто...
Далі повна зала українців на концерті, які підходять і кажуть: «Дякуємо вам за все, що робите, що привезли, що збираєте на допомогу… Ми зі Львова, з Тернополя, Одеси, Києва, Маріуполя, Донецька».
Потім на зібрані з концертів гроші купуються дрони, машини, медикаменти, реабілітуються українські воїни. Як ви думаєте, чи мають мене якось зачіпати коментарі диванних патріотів?
Чи маю я якось реагувати на них? Мені абсолютно байдуже. Єдине, коли я можу реагувати, це коли вони зачіпають моїх співробітників або наших артистів. Ось тут я можу жорстко відповісти й залучити юристів, якщо необхідно.
Ви раніше питали про конкуренцію... Періодично ми бачимо коментарі із серії: «Гей люди, не ходіть на цей концерт, це ж перевзуті ватники-москалі роблять. Куди тільки дивляться артисти? Гроші не пахнуть? Є нормальні українські компанії, які організовують концерти». Ідемо дивитися, хто написав, звідки, з ким пов'язаний. Буквально в один-два кліки виходимо на конкурентів. Перевіряємо: їхній працівник або друзі працівника, або близькі друзі. Це із серії «не вміємо робити добре, зате пакоститимемо». Загалом у мене багато історій, як українці вміють «допомагати» своїм.
Ось вам ще: нещодавно сиджу в аеропорту, чекаю на посадку. Підсідають троє хлопців років 25–27. На ногах Prada, одяг GUCCI, у всіх Rolex, сумки Louis Vuitton, браслети, ланцюги. Сидять перемовляються українською. Удаю, що не розумію. Навпроти сідає американка, заводить із ними розмову. Вони ламаною англійською охоче відповідають. Вони рік як приїхали до США, живуть у Маямі (поки в Україні війна). Потім стандартні запитання: «Що робите, чи сподобався Нью-Йорк?» Відповідь: «Класно погуляли, але в Маямі краще, там тачки, вечірки». Розмова поступово затихла, і хлопці продовжили шепотіти між собою українською.
За наступні пів години мого мимовільного підслуховування я дізнався про речі, після яких моя емоційна реакція була такою: «Для кого ж ми тут корячимось, кому допомагаємо? За що гинуть такі самі хлопці на передовій? Ось за це? Які награбували, втекли, живуть у сонячному Маямі, приспівуючи, та продовжують грабувати в Україні плюс ще тут в Америці тепер крадуть? Та якого біса?»
Відповідь усе та сама: не можна всіх під один гребінець. Не можна за конкретною сволотою судити. Треба фокусуватися на хорошому й правильному, збирати, підтримувати, допомагати, перемагати та не звертати уваги на окремих дурнів і диванних патріотів.
– Скільки приблизно коштує організувати тур, наприклад, для Alyona Alyona чи Skofka?
– Хто скільки заробляє, я розголошувати не можу, як і хто скільки донатить зі свого заробітку. Це все особисте та конфіденційне. Щодо того, скільки коштує організувати тур того чи іншого артиста, залежить від дуже багатьох факторів. Це і склад колективу, і кількість міст, і тривалість туру (можна зробити тур за два тижні, а можна за місяць чи півтора), і конкретне шоу, і специфічні технічні аспекти, і майданчики, і скільки реклами потрібно, і багато іншого.
Тому тут не буває конкретної ціни, як у магазині на полиці.
Можу сказати, що у США в кілька разів дорожче, ніж в Україні щодо логістики, побуту, проживання, апаратури, оренди тощо.
Базові витрати на кожен концерт у турі артистів, про яких ви запитали, можуть бути від $20 000 – 25 000 у середньому, і з усією специфікою, переліченою мною вище, можуть досягати $40 000 – 45 000 за один концерт.
Далі можна помножити кількість концертів у турі. Виходять чималі суми. У нас бувають концертні тури з бюджетом у $200 000 доларів, а бувають із бюджетом у мільйон доларів.
– Хто цільова аудиторія українських артистів у США та Канаді? Українська діаспора чи?..
– Традиційно завжди було 95% діаспори та до 5% американців, яких приводили із собою українські друзі. За останні два роки стало 80–85% діаспори та 15–20% американців, які стали приходити самі, щоб підтримати, або яких також підтягують українські друзі. Ми намагаємось активно піарити українських артистів за межами діаспори.
–
У пресрелізі йшлося, що Resilience Entertainment за останні 24 роки організували й провели 1000 концертів у 35 містах. Поділіться найяскравішими моментами та факапами за увесь період. Чи змінився ваш підхід до організації, і якщо змінився, то наскільки і як саме? І чим найбільше пишаєтеся?
– Думаю, що вже набагато більше, ніж 1000. Історій і факапів – наших і не наших – вистачає. Усе й не розказати навіть. Ми завжди жартуємо, що потрібно відразу записувати, бо всього не запам'ятати. Часто найвидатніші історії розголошувати не можна з багатьох причин.
Та можу розповісти, наприклад, недавню історію, коли ми з Андрієм Данилком, Інною Білоконь та Андрієм Уреньовим летіли на концерт Вєрки Сердючки в Нью-Йорк. Весь колектив уже перебував у Нью-Йорку, діставшись туди декількома годинами раніше, і готувався до концерту. Ми ж заплановано вилітали трішечки пізніше, щоб якраз потрапити на репетицію. Несподівано літак приземлився через грозу замість Нью-Йорка в маленькому містечку в сусідньому штаті, за три з половиною години їзди.
Спершу нас довго не випускали з літака, потім нарешті випустили, але обіцяли незабаром знову оголосити посадку та вилетіти в Нью-Йорк. Через півтори години нам оголосили, що ніхто нікуди не полетить. Взагалі всі рейси в цьому малесенькому аеропорту скасовані до завтра. Скасувати рейс – значить забирати багаж. У нас залишалися лічені години до концерту, а треба знайти спосіб дістатися до Нью-Йорка. Можливо, хтось інший вже почав би сильно нервувати, але не ми. Поки добиралися до багажу, почалася сильна гроза. Літак під час грози не розвантажують через загрозу блискавок. За прогнозом, на поліпшення погоди можна було не сподіватися найближчим часом. Ми чекаємо, але вже нервуємо. У багажі костюми та шапка-зірка. Без костюмів немає концерту. Багаж і не думають розвантажувати та віддавати. Гроза не припиняється. Репетиція перед концертом у Нью-Йорку вже завершується. А поїздів чи автобусів із цього міста до Нью-Йорка немає. Натомість є Uber. Ми викликаємо Uber на першу-ліпшу локальну кінцеву адресу і повідомляємо водію, що приїхав, що нам треба їхати в Нью-Йорк. 3,5 години. Водій сміється та відмовляється. Потім інший. Потім третій. Злива не вщухає, багаж не віддають. Порожній аеропорт. Я наскрізь мокрий, намагаючись домовитися з водіями на вулиці. Четвертому й п'ятому водієві я віддаю всю готівку, яка була в кишені, й обіцяю стільки ж після прибуття в Нью-Йорк. Вони погоджуються. Ми відправляємо одну машину з Андрієм Данилком та Інною Білоконь без багажу. Якщо все буде добре дорогою, то вони встигають якраз до початку концерту. Але ж без костюмів.
Друга машина залишається чекати. Я та Андрій Уреньов чекаємо на багаж, який нам, як і раніше, не віддають. Гроза не припиняється ні на хвилину. Усі подробиці з'ясування стосунків з працівниками авіалінії та аеропорту протягом усіх цих годин я опускаю, але, повірте, вони були феєричними. Залишалося сподіватися лише на удачу. За якийсь час гроза припинилася буквально на 15 хвилин. Цього вистачило, щоб отримати безцінні костюми й помчати за артистами. Злива продовжувалася, тож більшу частину 3,5-годинної дороги ми рухалися під водоспадом. Репетиція закінчилася, публіку почали запускати до зали.
Три тисячі людей посідали місця в шикарній залі, настав час концерту. Перша машина все ще тільки під'їжджала, друга – наша з костюмами – ще на пів години позаду. Народ скаржився. Уже шукали зраду. Далі, як у кіно, вистрибуючи з машини, наносячи грим і одягаючи костюми практично на бігу, хоч і із запізненням, але Нью-Йорк був переможений. Данилко був чудовий. Публіка верещала від щастя. Після такого перельоту й переїзду, а також двогодинного концерту Андрія практично несли на руках від лаштунків до гримерок, він уже не міг стояти на ногах.
Це лише один невеликий епізод. Такі непередбачувані моменти трапляються щонайменше кілька разів у кожному турі. Зараз я згадав, як ми нещодавно забули одного з музикантів у готелі та виявили це тільки в аеропорту. Тобто він спустився з усіма, але потім відійшов, а ми поїхали.
Або, наприклад, як одна танцівниця втратила паспорт, і довелося відлетіти на наступні концерти без неї. Паспорт знайшовся за кілька днів. А одного разу в артиста прямо на концерті «схопив» живіт. Пісня була довгою, артист елегантно пішов зі сцени, продовжуючи пісню з туалету в гримерній. Насамкінець повернувся на сцену. Пісня не перервалася ні на мить. І це був живий концерт, а не фонограма.
А ще колись бувало, що артист чи артистка говорили: «Чуєш, у тебе повна зала, давай ще грошей додатково прямо зараз або я не вийду на сцену».
Звичайно, як ми працювали 20 років тому і як працюємо зараз – це велика різниця. Зараз є величезний досвід, а роками складалися довірчі відносини з більшістю топартистів, ресурси та команда в нас зараз чудові: розумні, чіткі, досвідчені, професійні, з добрими серцями, які вболівають за мистецтво, артистів, якість і публіку.
– З якими артистами працювати найкомфортніше, якщо називати гурти?
– Якщо говорити про комбінацію особистих і робочих відносин з артистами та з їхніми колективами разом, то можу довго перераховувати, але якщо коротко й про українців, то це Verka Serduchka, Monatik, «Бумбокс», The Hardkiss, Сергій Бабкін, Тіна Кароль, Shumei, Kola, Jerry Heil, Alyona Alyona, Kalush Orchestra, «Нервы» та багато інших. Не хочеться когось забути.
– Зараз у сучасній українській музиці з'явилося таке поняття, як «байрактарщина». Тобто купа пісень про те, що, умовно, «москаля вб'ємо й класно заживемо», «Перемога уже завтра». Це зазвичай пісні не дуже високої якості, до того ж вони рідко щирі, а радше кон'юнктурні. Що думаєте про це?
– Що я можу сказати? Такі часи. Думаю, що хтось це робить щиро, емоційно, а хтось заради хайпу. Ну, і, напевне, як будь-яке мистецтво, це походить із внутрішнього світу самого артиста й відповідно відображає його рівень.
– Якщо говорити про благодійну складову, скільки коштів ви вже передали на потреби України та з якими фондами співпрацюєте?
– З початку війни ми працювали та працюємо з фондами Revived Soldiers Ukraine, Help Heroes Of Ukraine, United24, Stand With Ukraine Foundation, KindDeeds, UA Resistance Foundation, Фонд Андрія Хливнюка, Gate To Ukraine та іншими. Частина фондів займається ЗСУ, частина – гуманітарною допомогою і медичною реабілітацією воїнів.
Загалом з нашою допомогою було зібрано з приватних благодійних заходів, донатів, публічних благодійних турів і концертів приблизно $1,5 млн.
– Які пісні у вашому особистому плейлісті? Назвіть умовно 10 пісень чи альбоми, які зараз часто слухаєте – міжнародні чи українські.
– Тут зазвичай купа зовсім різного. Найчастіше це плейліст Ukrainain Beat на Spotify, який формує наша команда, а також мої плейлісти, де вперемішку можуть бути NF, Wu-Tang Clan, Linkin Park, Solomun, «Океан Ельзи», Manu Chao, Oxxymiron, «Бумбокс», «Би-2», Arctic Monkeys, Glass Animals, Jay Z, Макс Корж, Bebe.
– Яка музика вас сформувала, і ви не уявляєте себе без неї?
– Не можу сказати конкретно, тому що, як тільки я дістався до музики, слухав багато різного в різні
періоди життя. Бувало, як у всіх, залипав на якийсь один альбом надовго. Можу сказати, що періодично повертаюся до альбомів Wu-Tang Clan, Linkin Park, Manu Chao, «Океан Ельзи», Макса Коржа.
– Ваші три відкриття серед українських виконавців за останній час.
– Я намагаюся прослуховувати та відстежувати всіх, як тільки вони з'являються. Останнім часом звернув увагу на Klavdia Petrivna, Lely45, «Після Дощу».
mind.ua
ОЛЬГА УСАЧОВА
More news
- Beyoncé leads nominees for 2025 Grammy Awards
- North American Tour of the rock band NERVY will start in two days
- Tanya Muinho has created a new video for Lady Gaga
- One month and three big concert tours: how the Resilience Entertainment team managed to pull it off with a bang
- 1 950 000 грн на FPV-дрони для ЗСУ зібрано під час North American Tour 2024 гуртом The Hardkiss